Мартин Боруля — головний персонаж комедіï. Це людина із заможноï верхівки села, не засліплений жадобою збагачення, не позбавлений рис гуманності. Однак це натура, скалічена духовно нездоланним прагненням вийти «на дворянську лінію». Коли б його спитали, навіщо йому те дворянство, він, певно, не зміг би належно пояснити своє дивне бажання. Мартин — гарний сім'янин, у домі порядок і достаток; i авторитет, i гроші — все це в нього є. Виявляється, герою треба дворянського титулу, який, на думку Мартина, зробить його паном. У своєму домі цей «міщанин-шляхтич» (так назвав свого героя Журдена французький драматург Мольєр) заводить дворянські порядки, сам мучиться через своï химери, але терпить, бо вважає таку «домашню перебудову» шляхом до політично-правового місця в поміщицько-капіталістичній державі, яке мало дворянство. Мартин велить своïм дітям називати себе не татом, а «папінькою», а маму «мамінькою». Він довго вранці вилежується в ліжку, як пан, хоча в нього, трудящоï людини, від довгого лежання з незвички болять боки. Дочку Марисю хоче віддати заміж за «образованого чоловіка», сина Степана мріє бачити знатним чиновником. Смішно дивитися, як «правила» дворянського побуту суперечать традиційним порядкам сім'ï Мартина, викликають нерозуміння і подив членів родини. Висміявши таку поведінку свого героя, Карпенко-Карий утвердив здорову народну мораль щодо родинних традицій, ставлення людини до своєï рідноï землі, свого родоводу, прадідівських коренів, праці, народних звичаïв. Головне не титул, а вміння залишатися порядною, високоморальною людиною у всіх життєвих ситуаціях.
