Феофан (Єлеазар, Єлисей) Прокопо́вич (також: Теофан Прокопович; 18 червня 1677 або 1681, Київ [1][2]— 19 вересня 1736, Санкт-Петербург[3]) — український богослов, письменник, поет, математик, філософ, перекладач, публіцист, науковець — гуманіст, ректор Київської академії (1710—1716); архієпископ Псковсько-Великолуцький та Нарвський[ru] (1718—1725), Великоновгородський[ru] (1725—1736).
Феофан Прокопович — визначний діяч епохи бароко. Його праці торкаються фізики, філософії, математики, астрономії, логіки, наук про державу і право, теології. Як прихильник царя Петра І він був автором теорії перетворення та модернізації Московії у Російську імперію в дусі освіченого абсолютизму й реформування церкви, котра підпорядковувалася б владі самодержця
У 1716 за бажанням Петра I Прокопович переїжджає до Петербурга, став одним з найближчих радників царя, обіймав вищі посади, брав участь у заснуванні Академії наук