Спад шахтарського руху У 1998–1999 роках теж відбувалися марші гірників, їхніх дружин, а також шахтарів-інвалідів. Але масштаб явища шахтарського руху у ці роки був значно меншим.
Акт самоспалення гірника
Плакат учасників акції протесту 2009 р. проти одного з керівників Луганської області В. Тихонова, за правління якого сталась трагедія У липні-серпні 1998 року у Луганську гірники краснодонських шахт ім. Баракова, «Дуванна», «Краснодарська-Південна» і «Суходольська-Східна» пікетували облдержадміністрацію та облраду, керівниками яких тоді були Олександр Єфремов і Віктор Тихонов, з вимогою погасити заборгованість із зарплати за 2,5 роки.
24 серпня на День незалежності України відбувся розгін протестувальників. Уперше в незалежній Україні проти учасників мирної акції були застосовані спецзасоби: кийки і сльозогінний газ. Унаслідок сутички постраждало 22 шахтарі, 12 працівників «Беркута» і 3 співробітники міліції.[5][6][7]
14 грудня о четвертій ранку на знак протесту проти дій влади і знущань з боку адміністрації шахти ім. Баракова, яка заборгувала зарплату з 1996 року, доведений до відчаю гірник Олександр Михалевич здійснив акт самоспалення. У записці він зазначив: Не можу більше терпіти і чекати якихось обіцянок, не вірю і у видачу заборгованості 15 грудня. Тому я наважився на цей вчинок. Набридли знущання з боку керівників шахти та адміністрації. Це не вихід у житті, але, може, через мій вчинок швидше вирішаться справи. Сам тверезий і перебуваю в нормальному стані. Відповідаю за свої дії.[8] 17 грудня вся заборгованість була погашена.
До 2013 року, 24 серпня і 14 грудня, у Луганську неофіційно гірниками і журналістами відзначався день пам'яті подій 1998 року.
Після тих події у Луганській області ще кілька гірників намагались вчинити самогубство, щоб примусити владу погасити заборгованість по зарплаті